译文:
死亡将至,你的眼睛将为它所有。
— 切萨雷.帕韦泽(意大利)
1、
物和人
将我们包围
折磨我们的眼睛
不如生活在黑暗中
我坐在公园的长凳上
不停注视着
往来的每个家庭。
光明使我感到厌烦
按照日历
这该是寒冬一月。
当我不再忍受黑暗,
我便开始说话。
2
是时候了。我准备好了
如何张嘴并不重要。
我也可以沉默。
但最好还是讲话吧。
讲什么呢?关于白天,黑夜?
或者不知所云。
又或者谈谈物。
而非人类。
人终有一死。
是的,我也无法避免。
这一切都是徒劳
如同是给清风去信。
3
我的血是冷的。
比冻结的河流还要冰凉。
我不爱他人。
他们的外在不合我的心意
他们的面容嫁接给生活
某种难以离弃的形态。
他们脸上的某种东西
与智慧相悖
尽显无名的谄媚
4
物更令人欢愉。
不显露善恶
本质也表里如一。
物体内部全是灰尘
粉末。蛀蚀木头的虫子。
墙壁里有干枯的螟蛾
人手不便触碰。
灰尘。打开的灯盏
只能透照灰尘。
即便物体封得严严实实。
5
老旧的橱柜
里里外外
看着都像是
巴黎圣母院。
橱柜里黑漆漆一片
墩布,神甫的长巾
落满了灰尘。
物本身
照例没有
眉头紧锁
妄想
抢过灰尘的风头
灰尘是时间的肉身
时间本就有血有肉。
6
近来白日里
我都在贪睡。
显然,这是死亡
对我的考验。
我拿起一面镜子
对着嘴哈气
看看如何能把
虚无带到这个世界
我纹丝不动
两条大腿如同冰块一样。
静脉透出
蓝色大理石般的光泽。
7
语言世界开始瓦解
物从此坠落
用无数的棱角
惊喜世人
它不能站立。
也不能移动。
这是梦中的呓语。
物有自己的一方宇宙
物外无物。
物可以轰然倒塌,
被烧毁,掏空
折损,丢弃。
它却从没咒骂一声:
“他妈的!”
8
树木、影子。
以及树荫下滋养根须的土地。
共同交织成了一幅粗糙的图案。
粘土、一行石头
和树根是这幅图的硬装帧。
石头 依靠自身的重量
摆脱这个体系的桎梏。
磐石无转移。
推不动也带不走。
树荫底下的人
像是陷身网中的鱼
9
咖啡色的物体。
轮廓已渐渐消磨。
黄昏已至。
再无他物。
就只这一幅静物画。
死亡将至
就像一个女人的到来
占据一副躯体
平滑的表面
真是胡说八道、无稽之谈:
颅骨、骨架、辫子
“死亡将至,你的眼睛将为它所有”
10
玛利亚问基督:
— 你是我的儿还是我的神?
你被钉上了十字架,
叫我如何踏上归途?
如何跨过门槛
我不明白
也踟蹰不定
你是我儿还是我的神?
你是死是活?
他回答道:
— 女人啊,死或生
并没有区别。
儿子还是上帝,
我都是你的。
翻译:海边的凯恩斯
原文:
1
Вещи и люди нас
окружают. И те,
и эти терзают глаз.
Лучше жить в темноте.
Я сижу на скамье
в парке, глядя вослед
проходящей семье.
Мне опротивел свет.
Это январь. Зима
Согласно календарю.
Когда опротивеет тьма.
тогда я заговорю.
2
Пора. Я готов начать.
Неважно, с чего. Открыть
рот. Я могу молчать.
Но лучше мне говорить.
О чем? О днях. о ночах.
Или же — ничего.
Или же о вещах.
О вещах, а не о
людях. Они умрут.
Все. Я тоже умру.
Это бесплодный труд.
Как писать на ветру.
3
Кровь моя холодна.
Холод ее лютей
реки, промерзшей до дна.
Я не люблю людей.
Внешность их не по мне.
Лицами их привит
к жизни какой-то не-
покидаемый вид.
Что-то в их лицах есть,
что противно уму.
Что выражает лесть
неизвестно кому.
4
Вещи приятней. В них
нет ни зла, ни добра
внешне. А если вник
в них — и внутри нутра.
Внутри у предметов — пыль.
Прах. Древоточец-жук.
Стенки. Сухой мотыль.
Неудобно для рук.
Пыль. И включенный свет
только пыль озарит.
Даже если предмет
герметично закрыт.
5
Старый буфет извне
так же, как изнутри,
напоминает мне
Нотр-Дам де Пари.
В недрах буфета тьма.
Швабра, епитрахиль
пыль не сотрут. Сама
вещь, как правило, пыль
не тщится перебороть,
не напрягает бровь.
Ибо пыль — это плоть
времени; плоть и кровь.
6
Последнее время я
сплю среди бела дня.
Видимо, смерть моя
испытывает меня,
поднося, хоть дышу,
эеркало мне ко рту,-
как я переношу
небытие на свету.
Я неподвижен. Два
бедра холодны, как лед.
Венозная синева
мрамором отдает.
7
Преподнося сюрприз
суммой своих углов
вещь выпадает из
миропорядка слов.
Вещь не стоит. И не
движется. Это — бред.
Вещь есть пространство, вне
коего вещи нет.
Вещь можно грохнуть, сжечь,
распотрошить, сломать.
Бросить. При этом вещь
не крикнет: «Ебёна мать!»
8
Дерево. Тень. Земля
под деревом для корней.
Корявые вензеля.
Глина. Гряда камней.
Корни. Их переплет.
Камень, чей личный груз
освобождает от
данной системы уз.
Он неподвижен. Ни
сдвинуть, ни унести.
Тень. Человек в тени,
словно рыба в сети.
9
Вещь. Коричневый цвет
вещи. Чей контур стерт.
Сумерки. Больше нет
ничего. Натюрморт.
Смерть придет и найдет
тело, чья гладь визит
смерти, точно приход
женщины, отразит.
Это абсурд, вранье:
череп, скелет, коса.
«Смерть придет, у нее
будут твои глаза».
10
Мать говорит Христу:
— Ты мой сын или мой
Бог? Ты прибит к кресту.
Как я пойду домой?
Как ступлю на порог,
не поняв, не решив:
ты мой сын или Бог?
То есть, мертв или жив?
Он говорит в ответ:
— Мертвый или живой,
разницы, жено, нет.
Сын или Бог, я твой.